сонцелюбність
СОНЦЕЛЮ́БНІСТЬ, ності, ж.
Стан за знач. сонцелю́бний.
І ту сонцелюбність, якої в душі не було. У морі шторми, а поет прозирає за обрій: Мандрівкою пахне йому листопаду яса (із журн.);
Безперечно, що той, хто хоча б раз долучився до поезії Богдана-Ігоря Антонича, не залишиться до неї байдужим. Тут і сонцелюбність, і закоханість у місяць, і поганська похвала зелені, і захопленість містом (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)