сосна
СО́СНА́, со́сни́, ж.
1. Вічнозелене хвойне дерево, перев. з прямим високим стовбуром, довгою хвоєю і невеликими шишками, або такі дерева в сукупності.
З-за темних сосен, з-за кучерявих дубів пробивалися рожеві промені (Марко Вовчок);
Вищі від усіх дерев стояли тут сосни .. з голими, жовтими, як віск, стовбурами і зеленими, рясними вершинами (С. Скляренко);
Де березина витісняла сосну та пропускала паруси сонця, все, здавалось, залите було зеленим бенгальським вогнем (М. Коцюбинський);
Весною сосна найбуйніше росте – відкладаються нові клітини, вона росте в товщину й угору (Ю. Яновський);
Сосна кедрова;
Сосна гірська;
* У порівн. Прямий [Еней], як сосна (І. Котляревський);
// Деревина цього дерева.
Вогник над свічкою ворушиться, як бджола коло квітки, пахне мертвяком і стружками з сосни (Ю. Яновський);
// Гілка цього дерева.
Бачу – по дорозі сосну розкидають (Я. Щоголів);
– Та хай сосни в посадці наламають! – гукнула котрась [з дівчат] (А. Головко).
2. Сосновий гай, ліс; сосняк.
Незабаром вони натрапили на громаду хлопців, що сиділи в сосні на піску (Григорій Тютюнник).
△ (1) Ке́дро́ва со́сна́ – поширене в Азії і горах Європи, зокрема Карпат, хвойне дерево з великими шишками з їстівним насінням – так званими кедровими горішками; кедрина, кедр.
◇ (2) Тако́го, що на вербі́ гру́ші, а на сосні́ я́блука росту́ть (д) див. гру́ша.
Словник української мови (СУМ-20)