спекатися
СПЕ́КАТИСЯ, аюся, аєшся, док., кого, чого, рідко від кого – чого, розм.
Звільнитися від кого-, чого-небудь неприємного, небажаного; позбутися.
Йому хотілося спекатися Стальського, котрого балакання псувало йому пообідній гумор (І. Франко);
Слава богові, що Юрась уже перебув своє з віспою, спекався вже врешті (М. Коцюбинський);
Мати задумалась. Вже, видно, вона не знала, як їй і спекатись тих лантухів (О. Гончар);
У тебе вдача – хай Бог милує. І я щасливий, що тебе вже спекався (Л. Костенко);
// Урятуватися від чого-небудь, уникнути чогось; збутися.
Вона зміркувала, як спекатися біди (І. Франко);
Вони дізналися, що цей юнак був проти царя і його чиновників і що він мусив тікати звідти, щоб спекатися кари (Олесь Досвітній);
Дівчата неохоче переступали поріг салону. Видно було, що роблять це неохоче, просто щоб спекатись маминих настоювань (Ірина Вільде).
Словник української мови (СУМ-20)