спиж
СПИЖ¹, у, ч., діал.
Свидина.
СПИЖ², у, ч., заст.
Бронза (у 1 знач.).
Дивись: мій [колодязя] простий зруб із дерева старого; Ні мармуру мені, ні спижу дорогого Ніхто ніколи не приніс (Я. Щоголів);
Чимало тоді золота й срібла накидали городяни в розтоплену мідь, щоб співав цей дзвін любішим голосом, і сам Варфоломей Копистка висипав тоді в киплячий спиж усю свою калитку (О. Ільченко);
* У порівн. – О!.. – хлипав переляканий циган, висмикуючи свою брудну подерту сорочку, з-під якої визирали темні, як спиж, волохаті груди (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)