спирати
СПИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПЕ́РТИ, ЗІПЕ́РТИ, зіпру́, зіпре́ш; мин. ч. спер і зіпе́р, ла, ло; наказ. сп. зіпри́; док., кого, що.
1. Робити занадто тісним простір, зайнятий чим-небудь.
З обох боків спирають його [Дніпро] високі скелі (О. Стороженко);
// Натискаючи, штовхаючи, примушувати кого-небудь відійти, відсунутися.
Заметушились [козаки] і, спираючи один одного, подалися всі до віддушини (М. Старицький);
// тільки 3 ос. Здавлюючи, виклика́ти відчуття фізичного болю; утруднювати дихання.
Важке зітхання .. давить її, спирає (Панас Мирний);
Запашний дух спирав легені (К. Гордієнко);
Дарку сперли якісь болі під грудьми (Ірина Вільде).
2. Притуляти, опирати для стійкості.
Один хиляє свою голову набік до стіни, другий спирає свою на поруччя (Л. Мартович);
Вуйко Дорко спер руки на коліна і вдивився в землю (О. Маковей);
Олена сидить біля столу, зіперши голову на руки (В. Собко);
// перен. Основувати на чому-небудь якісь докази і т. ін.
3. діал. Зупиняти.
Сумні літа – їх не сперти (П. Грабовський);
Річ Посполита не могла сперти своєю силою татар і намагалась не дратувати васалів турецького султана (П. Панч).
◇ [Аж] забива́є (спира́є, захо́плює, запира́є і т. ін.) / заби́ло (спе́рло, захопи́ло, запе́рло і т. ін.) [у гру́дях] ди́хання (по́дих, ві́ддих і т. ін.) див. забива́ти;
(1) Аж ко́лька спе́рла (д) див. ко́лька.
Словник української мови (СУМ-20)