сплюндрувати

СПЛЮНДРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., кого, що.

1. Зруйнувати, знищити.

– Злякався [пан], думав, що Прокіп пішов набирати товариство, щоб сплюндрувати замчище (Панас Мирний);

– Усі .. ми здатні в один день і десятину лісу сплюндрувати, та не здатні за ввесь вік і однієї деревини викохати (Л. Яновська);

– Є такі герої, що вихваляються, скільки хто гнізд розорив. Сусідський хлопець, Грицько, навіть ластів'яче гніздо сплюндрував (О. Копиленко);

// Розграбувавши, знищити; спустошити.

Багато Єреміїних сіл попалили й сплюндрували татари (І. Нечуй-Левицький);

[Горніг:] Сплюндрували [ткачі] весь дім фабрикантові, геть від пивниці до стріхи (Леся Українка);

Дев'ятнадцятирічний юнак попрощався з батьківською хатою і пішов мститись ворогові, що сплюндрував рідний край (С. Добровольський);

// перен. Спотворити, перекрутити, зганьбити що-небудь.

В розгулі хижому він [ворог] прагне сплюндрувати Святий здобуток наших рук (М. Рильський).

2. Жорстоко розправитися з ким-небудь; замучити, закатувати.

– Або переходь до католицтва чи до унії, або тікай світ за очі, бо однаково сплюндрують (З. Тулуб);

– Казали мені батьки, що на Закарпаття восени вдерлися угорські фашисти, багато наших людей сплюндрували, – мовила Вілія і засмутилася (Т. Масенко).

Словник української мови (СУМ-20)