сплямити

СПЛЯМИ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. сплямля́ть; і СПЛЯМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., кого, що.

1. Забруднити, залишивши плями на чому-небудь.

Обзирали [дами] свої сукні, щоб не сплямити дотиком о цеглу, каміння (І. Франко);

[Неофіт-раб:] Убрання панське жінка поспішає зміняти на верету рабську швидше, щоб не сплямити в нашій “чистій” хаті (Леся Українка).

2. перен. Зганьбити, ославити кого-, що-небудь; заплямувати.

Всі ті скарги пропадали, Комісара не підкопали, Ні навіть не могли сплямить (І. Франко);

[Долорес:] Я наречена, і ніхто не може мене сплямити, навіть дон Жуан (Леся Українка);

– Ви, мамо, – кажу, – своїми вигадками й батька засмучуєте; мене й його сплямували (Ганна Барвінок);

// Учинити наругу над ким-, чим-небудь.

– Ти в руїнах тепера, єдиний наш храм, Вороги найсвятіше сплямили (Леся Українка);

// Порушити чистоту чого-небудь, принизити чимсь неподобним.

Ніяка брехня не сміє сплямити мої уста (О. Кобилянська).

Значення в інших словниках

1. сплямити — сплями́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. сплямити — -млю, -миш; мн. сплямлять і сплямувати, -ую, -уєш, док., перех. 1》 Забруднити, залишивши плями на чому-небудь. 2》 перен. Зганьбити, ославити кого-, що-небудь; заплямувати. || Учинити наругу над ким-, чим-небудь. || Порушити чистоту чого-небудь, принизити чимось неподобним.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. сплямити — ГАНЬБИ́ТИ (негідними вчинками, поведінкою вкривати ганьбою себе, своє чесне ім'я, рід і т. ін.), БЕЗЧЕ́СТИТИ, ЗНЕСЛА́ВЛЮВАТИ, НЕСЛА́ВИТИ, СОРО́МИТИ, ОСОРО́МЛЮВАТИ, КОМПРОМЕТУВА́ТИ, ПОГА́НИТИ, ОПОГА́НЮВАТИ (ОБПОГА́НЮВАТИ), ЧОРНИ́ТИ, ОЧО́РНЮВАТИ...  Словник синонімів української мови
4. сплямити — СПЛЯМИ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. сплямля́ть; і СПЛЯМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. 1. Забруднити, залишивши плями на чому-небудь. Обзирали [дами] свої сукні, щоб не сплямити дотиком о цеглу, каміння (Фр.  Словник української мови в 11 томах