споважніти

СПОВАЖНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Набути серйозного, поважного вигляду.

– Ах, боже мій! Тут з нудоти чого не зробиш? – відповіла вона, все ще сміючись, потім споважніла (Леся Українка);

Став собі [Мицько] дома перед дзеркалом, споважнів, випрямився (Л. Мартович);

Андрій хотів сказати їй щось приємне й безпосереднє, але тут же стримався й споважнів, згадавши свої останні заміри (О. Гуреїв);

// Виразити серйозність, поважність, стати серйозним, поважним (про обличчя, очі).

– А ти ж не сієш в думках? – Теж і сію, і саджу, – споважніло горбоносе обличчя [Дмитра] (М. Стельмах).

2. Стати внутрішньо серйознішим, поважнішим, зрілим.

Демид Гайденко справді одмінився: немов постарішав, споважнів (Б. Грінченко);

Народ споважнів. Скрізь, усюди пішли розмови про велике спілкове діло (А. Крушельницький);

Після останніх подій Стецюра помітно споважнів, працював уважно, перестав хуліганити (Л. Дмитерко).

Словник української мови (СУМ-20)