споважніти

СПОВАЖНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Набути серйозного, поважного вигляду.

— Ах, боже мій! Тут з нудоти чого не зробиш? — відповіла вона, все ще сміючись, потім споважніла (Л. Укр., III, 1952, 600);

Став собі [Мицько] дома перед дзеркалом, споважнів, випрямився (Март., Ів., 1954, 193);

Андрій хотів сказати їй щось приємне й безпосереднє, але тут же стримався й споважнів, згадавши свої останні заміри (Гур., Наша молодість, 1949, 58);

// Виразити серйозність, поважність, стати серйозним, поважним (про обличчя, очі).

— А ти ж не сієш в думках? — Теж і сію, і саджу,— споважніло горбоносе обличчя [Дмитра] (Стельмах, II, 1962, 41).

2. Стати внутрішньо серйознішим, поважнішим, зрілим.

Демид Гайденко справді одмінився: немов постарішав, споважнів (Гр., II, 1963, 56);

Народ споважнів. Скрізь, усюди пішли розмови про велике спілкове діло (Круш., Буденний хліб.., 1960, 182);

Після останніх подій Стецюра помітно споважнів, працював уважно, перестав хуліганити (Дмит., Наречена, 1959, 241).

Значення в інших словниках

1. споважніти — споважні́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. споважніти — -ію, -ієш, док. 1》 Набути серйозного, поважного вигляду. || Виразити серйозність, поважність, стати серйозним, поважним (про обличчя, очі). 2》 Стати внутрішньо серйознішим, поважнішим, зрілим.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. споважніти — СПОВАЖНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. 1. Набути серйозного, поважного вигляду. – Ах, боже мій! Тут з нудоти чого не зробиш? – відповіла вона, все ще сміючись, потім споважніла (Леся Українка); Став собі [Мицько] дома перед дзеркалом, споважнів, випрямився (Л.  Словник української мови у 20 томах