спорожнілий
СПОРОЖНІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. до спорожні́ти.
2. у знач. прикм. Нічим не заповнений; пустий, порожній.
Перед опухлими очима старої поставали то гарячі тільця дітей, то її спорожніла, чорна від часу діжа (М. Стельмах);
Головуючий енергійно постукав у спорожнілу карафку, зажадав спокою (Іван Ле);
Над спорожнілою мискою востаннє перехиляється відерний горщик (І. Микитенко);
// Ніким не зайнятий, не заповнений; у якому нікого немає; вільний.
Останній спорожнілий трамвай пішов у депо (Є. Кравченко);
Поїзд уже віддалявся, а вони все ще стояли на спорожнілій платформі (П. Панч);
Спорожнілі кабінети.
3. у знач. прикм., перен. Духовно спустошений, без інтересу.
Він усе ще стояв на порозі, неначе не наважуючись переступити його і ввійти в свою .. квартиру – в своє спорожніле життя (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)