спотайна
СПО́ТАЙНА, СПО́ТАЙНЯ, СПО́ТАННЯ, присл., розм.
1. Крадькома, потай, щоб інші не бачили, не чули, не знали; нишком.
Вона вже щось різала, міряла, тулила клейстером докупи, але робила все те не на столі, а спотайна, у себе на колінах (Л. Яновська);
– І спотайня слизьке шипіло зло: Коли б я був один, – лише б для мене ниви Гойдали колосом! (М. Рильський);
[Кирпа:] Музиченко лавку завів. [Меланія Григорівна:] Що ти кажеш, коли ж це він поспів? [Кирпа:] Поспів. Оборудовав [оборудував] все спотання (М. Кропивницький).
2. Несподівано, раптом.
Єремія зітхнув важко, спотання схопився з подушки і сів на ліжку (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)