спотикати
СПОТИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., рідко.
1. Те саме, що спотика́тися.
Іде козак, коня веде, А кінь йому спотикає (П. Чубинський);
Не хочеться мені, мати, По ріллі спотикати, За плугом спини ламати (з думи).
2. Те саме, що спостига́ти.
І спотикало його таке кожного разу, коли він давав собі слово іти чемно додому, – а наприкінці виявлялося, або він по дорозі повалив десь тин, або випряг коня візникові (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).
Словник української мови (СУМ-20)