спотикатися
СПОТИКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., СПІТКНУ́ТИСЯ, СПОТИКНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.
1. Невдало, незручно ступаючи або раптово зачіплюючись за щось ногою, втрачати рівновагу.
На те коня кують, щоб не спотикався (прислів'я);
Іде [баба] й спотикається, паличкою поперед себе дороги шукає, зовсім так, як сліпа (І. Франко);
Михайло Соя, біжучи в темряві, спотикався об каміння і покладені будівельниками дерев'яні балки (Д. Ткач);
Кінь спіткнувся, і Данило, не втримавшись, вилетів з сідла (А. Хижняк);
В темряві об щось спіткнувся [Рубанюк] і упав (І. Цюпа);
Пішов Гонта похилившись; Іде, спотикнеться (Т. Шевченко);
Біг [басмач] – спотикнувсь об горбок і упав (Л. Первомайський);
* Образно. Низько у небі стримить, як золотий серп, пізній місяць .. Через його спотикаються хмаринки, прудкі й ворухливі, як рибки (С. Васильченко);
// на кого – що, розм. Наскакувати, натикатися на кого-, що-небудь.
Вони, держачись одно за друге та спотикаючись на бочки, потихеньку вилізли з льоху (М. Коцюбинський);
Вертаючись, вона спіткнулася на Свирида (Панас Мирний);
Одного дня спотикнувся [син] на гріб своєї мами (В. Стефаник);
// тільки недок. Йти нетвердою ходою, ледь пересуваючи ноги (від утоми, слабості, якихось переживань і т. ін.).
То спотикаючись з журби, то помиляючись, сяк-так вийшла [Ївга] на рундук та тут і впала (Г. Квітка-Основ'яненко);
Ковбаня спустив у льох про весілля любої доні .. дві бочки меду, що зовуть п'яне чоло, або споти́кач, – такого, що од одного кубка спотикатимешся (П. Куліш);
Це був сохатий. Може, він був поранений, а може, біг дуже здалека, бо спотикався на кожному кроці (О. Донченко);
// перен., розм. Наймитуючи, працювати до знесилення.
– Учися, – кажуть [батьки] було, – учися, щоб хоч ти не страждав, як ми, не спотикавсь по поденщинах (А. Тесленко);
Хай би впізнали в ньому того ошарпаного підпаска, що за чужим бидлом по чужих нивах спотикався... (О. Гончар).
2. перен., розм. Зупинятися, перестати щось робити через труднощі, перешкоди.
Найчастіше спотикаються на перекладі омоніма і взагалі багатозначного слова, коли з двох-трьох його значень вибирають якраз недоречне (О. Кундзич);
Мистецтво рухають уперед ті, хто шукає, часом, може, й спотикаючись, а не ті, хто вважає, що вже знайшов – і заспокоївся на тому (М. Рильський);
У другому турі на п'ятому, трохи незвичайному, завданні спіткнулося чимало учасників (з наук.-попул. літ.).
3. Замовкати, відчуваючи трудність у вимовленні чого-небудь, затинатися на слові, фразі.
Хлопча узялось за письмо і стало не спотикаючись читати (Г. Квітка-Основ'яненко);
Почав [Мокрицький] спотикатися на сучасних скотарських термінах, від чого змішався ще гірше (І. Волошин);
– Навчилися й ми цієї техніки використовувати оту саму гід... гідравліку, – спіткнувся був трохи на незвичнім слові Казанок (Є. Кротевич).
4. перен., розм. Робити хибні кроки у житті, діяльності.
[Рябий:] Спіткнувся на життєвих просторах, громадяни начальники. [Яків:] Дуже часто спотикаєшся (М. Зарудний);
Звісно, керувати колгоспом – справа нелегка, особливо людям, що не мають досвіду. Тут можна і спіткнутися (І. Цюпа);
– Ви спотикнулися, я думаю, востаннє, Остап Іванович, – каже Начальник, – давайте жити й працювати (Ю. Яновський).
◇ (1) Аж спотика́тися, зі сл. бігти, мчати і т. ін. – дуже швидко.
Зайду іноді в ресторан – кельнери підбігають .. А я так поведу тільки рукою: “Шампанерії пляшку, та холодної! Живо!” Мчить, аж спотикається, а я сиджу за столом (А. Шиян).
Словник української мови (СУМ-20)