справджувати
СПРА́ВДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., СПРА́ВДИ́ТИ, спра́вджу́, спра́вди́ш, док., що.
Запроваджувати, втілювати в життя, робити дійсним, реальним.
Самі вони ніколи не думали, не гадали. За них думала мати, а справджували її думку бородаєвці та піщани... (Панас Мирний);
Твої мрії мені подобаються, але справдити їх не так і легко, а чому се так, поговоримо потім, бо я вже тепер втомилась писати (Леся Українка);
Але ця природа красна І байдужа, і німа. Невпросима, невмолима. Як пекельний той Харон! Їй одно перед очима, Щоб справдити свій закон... (М. Старицький);
// Виконувати, робити і т. ін. що-небудь.;
// що і без прям. дод. Своїми діями, вчинками і т. ін. відповідати чому-небудь, бути гідним чогось; виправдовувати.
Знала [Надія], дядько злий на неї: вона не справдила його сподівань на роботі, підвела його (Яків Баш);
Важкувато було всій п'ятірці дівчат .. Та ніхто не сплохував: завтра Микола Дмитрович побачить, що і хіміки-аналітики, і лаборантки справдили його довір'я (Ю. Шовкопляс).
Словник української мови (СУМ-20)