співатися
СПІВА́ТИСЯ, а́ється, недок.
1. Виконуватися, відтворюватися голосом (про пісню, мотив і т. ін.).
Цілу дорогу то сопілка його грала, то пісня ніби сама співалась (І. Нечуй-Левицький);
Пісня була гучна, співалася легко (П. Панч);
– Візьми цю ноту .. Йому зробилося смішно, і він пхикнув. Як же її взяти, коли вона тільки співається, а взагалі її ж нема? (Ю. Смолич);
// безос.
Пішли спогади, розповіді. За всесильним законом життя й моці народного духу говорилося й співалося про веселе й радісне (О. Довженко);
В обох містах, угорському і австрійському, грали циганські оркестри, сяяли вікна кафе і ресторанів, там співалося і пилося (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);
// перен. Відтворюватися в пам'яті, уяві, сприймаючись внутрішнім слухом (про пісню, мотив і т. ін.).
Дорогою все йому співалась у голові пісня, що колись Юрко співав (П. Куліш);
Стукають колеса, рівномірно, нудно, а в Матвієвому серці співанка співається. Ой, така люба. Ой, така мила (Мирослав Ірчан).
2. безос. Мати бажання, настрій, можливість співати; бути спроможним співати.
Ти кажеш: заспівай!.. Колись мені співалось І дужий був мій спів (Б. Грінченко);
[Домаха:] Бодай вже тобі, Василю, так легко співалося, як мені дихається! (М. Кропивницький);
Лукії сьогодні чогось не співається (О. Гончар);
Не співалося тієї весни Настуні веснянок. Та, врешті, не одна вона їх не співала, ніхто не співав (Ю. Збанацький).
3. Пас. до співа́ти 2, 6.
Думи співалися під акомпанемент кобзи (бандури) (з наук.-попул. літ.).
(1) У пі́сні (пісня́х) співа́ється (співа́лося), безос. – є (було) змістом пісні (пісень).
Здавалось йому, ніби він .. тільки тепер добре її вгледів, бо справді була вона така, як у пісні співалось (П. Куліш).
Словник української мови (СУМ-20)