співбесідник
СПІВБЕ́СІ́ДНИК, а, ч.
Той, хто бесідує, розмовляє з ким-небудь.
Леся Українка тонкий співбесідник і свою розмову веде пристосовуючи до розмови адресата (з наук. літ.);
Співбесідники не помітили, що до їхньої розмови, стоячи зблизька, прислухається чоловік (Ф. Бурлака).
Словник української мови (СУМ-20)