співець
СПІВЕ́ЦЬ, вця́, ч.
1. Той, хто складає вірші; поет.
Назвав [Джамбул] Пушкіна “всенародним акином”, тобто всенародним співцем (М. Рильський);
Своєю творчістю Шевченко довів всьому світові, чий він син і чий співець (з публіц. літ.);
Любили ямб співці великі І шліфували, мов граніт. Він виражав і серця крики, І спів душі, і цілий світ (Л. Дмитерко);
* Образно. Народ наш – співець: він живе – мов співа про майбутнє (І. Муратов);
// кого, чого. Той, хто зображує, оспівує, прославляє кого-, що-небудь у літературі, музиці, живопису і т. ін.
Франко наче спочивав на дітях од моря сліз і горя, співцем якого він зробився (М. Коцюбинський);
– Я став Донеччини співцем. Я вийшов з піснею із бою і на перо зміняв багнет (В. Сосюра);
Народ бачить у своїх художниках співців героїчної творчої праці (з газ.).
2. Те саме, що співа́к.
Він співав з вібрацією в голосі, нахмуривши брови і підвівши чоло, як подобає молодому співцеві (Леся Українка);
Раніше ці народні співці [кобзарі] завжди співали на ярмарках та базарах (О. Донченко);
[Мелешко:] Я дійсно деякий час співав у опері, проте... [Лісова:] Ми вас полюбили вже давно – як .. прекрасного співця (І. Кочерга);
Розбудить їх незабаром соловей – Співець гаїв понаддніпрових (П. Усенко).
Словник української мови (СУМ-20)