спішно
СПІ́ШНО.
1. Присл. до спі́шний 2.
На вокзалі лемент гудків: спішно перетягаються паровики й вагони на лівий берег Дніпра (В. Еллан-Блакитний);
Бутаков спішно докреслював географічну, гідрографічну та мореплавну карти Аралу (З. Тулуб);
Одного разу Синявіна спішно викликано з виробничої дільниці до контори (Іван Ле);
– Дочка моєї сестри зуміє показати себе на всякому місці; тілько що зробили ви діло спішно, да коли б воно не вийшло смішно! (П. Куліш);
Спішно піднявшись на ранній зорі, З косами йшли на жнива косарі (Я. Щоголів);
Маруся глянула... З пригорбка спішно біжить якийсь чоловік (Г. Хоткевич);
[Юрист (молодий. Задиханий, спішно протовплюється і займає місце коло поета):] Яка досада! Як я запізнився! Кінчається промова? (Леся Українка);
// діал. Нетерпляче.
Коли попадала [муха] в щілину між рамою й склом, дзижчала нервово і спішно (Г. Хоткевич);
– Мамо! – Чого тобі? – Я хочу щось сказати, – мовив він спішно (Л. Яновська).
2. у знач. пред., кому, з інфін. і без дод. Не вистачає терпіння, не терпиться.
Хлопець з чемності станув, хоча по ньому було видно, що моє здержування його майже боліло, так спішно було йому йти (О. Кобилянська);
– І спішно йому [вітрові], нема що казати: усе наперед виривається (Н. Кобринська).
Словник української мови (СУМ-20)