сталити
СТАЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, недок., що.
1. Наварювати сталлю і гострити що-небудь.
Не буду сокири сталити (Номис);
// Заварювати сталлю тріщини, отвори в чому-небудь металевому.
Тихо вимовив [батько]: “Зроблю. В замок попав важкий снаряд, Але як-небудь засталю”. І він сталив (П. Воронько).
2. Те саме, що гартува́ти.
* Образно. І хочеться лише добро творить, Йти в бій, не опускаючи забрала, І слово-меч на ворога сталить (Л. Забашта);
Богатир сказав народу: – То ж я з ваших рук не воду, а народну мудрість пив, не в огні – в народній силі всепоборний меч сталив (Н. Забіла);
І юність одпливла, як пліт, І вже прийшов натомість Суворий досвід сивих літ, Сталить мою свідомість (Л. Первомайський).
Словник української мови (СУМ-20)