стилізація
СТИЛІЗА́ЦІЯ, ї, ж.
1. Надання творові мистецтва характерних рис якого-небудь стилю, особливостей чиєїсь творчої манери і т. ін.
Вірші Тичини зовсім не були простою стилізацією під фольклор – це майже в один голос визнала сучасна їм критика, відзначивши поєднання в них “епічної” простоти народної поезії з “складною мудрістю” новітнього мистецтва (з наук. літ.);
Шевченко ще на початку своєї творчості збагнув великі можливості стилізації народної пісні (з наук. літ.);
// Застосування умовно-декоративних прийомів зображення в образотворчому мистецтві.
В творах багатьох ілюстраторів .. траплялися сліди стилізації і естетства, властивих дореволюційній графіці (з наук. літ.);
Мініатюри [Радзівіллівського літопису] характеризуються живописною і реалістичною манерою малюнка, яка дуже відрізняється від стилізації іконного письма (з наук. літ.);
// Відтворення колориту якої-небудь епохи в образах і стильових особливостях літературного твору.
2. Твір мистецтва, який за формою є наслідуванням певного стилю.
В українській літературі в 60-і рр. XIX ст. з'являється багато всякого роду стилізацій, переважно етнографічно-побутового характеру (з наук. літ.);
Його [аркан] уміють танцювати лише сини Верховини, – стилізації рідко вдаються. Зберігається зовнішня форма, але губиться настрій, простота, чарівна сила (Т. Масенко).
Словник української мови (СУМ-20)