стилізація
СТИЛІЗА́ЦІЯ, ї, ж.
1. Надання творові мистецтва характерних рис якого-небудь стилю, особливостей чиєїсь творчої манери і т. ін.
Вірші Тичини зовсім не були простою стилізацією під фольклор — це майже в один голос визнала сучасна їм критика, відзначивши поєднання в них «епічної» простоти народної поезії з «складною мудрістю» новітнього мистецтва (Поезія.., 1956, 87);
Шевченко ще на початку своєї творчості збагнув великі можливості стилізації народної пісні (Рад. літ-во, 3, 1965, 34);
// Застосування умовно-декоративних прийомів зображення в образотворчому мистецтві.
В творах багатьох ілюстраторів.. траплялися сліди стилізації і естетства, властивих дореволюційній графіці (Укр. рад. граф., 1957, 80);
Мініатюри [Радзівіллівського літопису] характеризуються живописною і реалістичною манерою малюнка, яка дуже відрізняється від стилізації іконного письма (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 528);
// Відтворення колориту якої-небудь епохи в образах і стильових особливостях літературного твору.
2. Твір мистецтва, який за формою є наслідуванням певного стилю.
В українській літературі в 60-і рр. XIX ст. з’являється багато всякого роду стилізацій, переважно етнографічно-побутового характеру (Укр. літ. критика.., 1959, 134);
Його [аркан] уміють танцювати лише сини Верховини, — стилізації рідко вдаються. Зберігається зовнішня форма, але губиться настрій, простота, чарівна сила (Мас., Роман…, 1970, 238)
Словник української мови (СУМ-11)