стихаючий

СТИХА́ЮЧИЙ, а, е.

Який стихає.

З двору Липтакового вийшов Ребрик, а Липтак залишився біля хвіртки, не відходив: прислухався до стихаючого стукоту кроків свого приятеля (М. Томчаній).

Значення в інших словниках

1. стихаючий — СТИХА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до стиха́ти. Довго не стихаючим «ура» вітав пролетаріат свого вождя (Біогр. Леніна, 1955, 154); // У знач. прикм.  Словник української мови в 11 томах