стоптаний

СТО́ПТАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до стопта́ти.

На дощенту витолоченій і стоптаній на багно галявині темною горою височів Бутень [тур] (П. Загребельний);

Хто з людей не встиг вихопитись на гору.., той попадає на роги і під ноги бидлові і конає, стоптаний в болоті (Леся Українка);

Обізвавсь Тарас Трясило Гіркими сльозами: “Бідна моя Україно, Стоптана ляхами!” (Т. Шевченко);

Перед очима старої промайнула – крізь давнину літ – ядуча курява далеких доріг, стоптаних її босими ногами (С. Журахович);

// у знач. прикм.

Поникли голови козачі, Неначе стоптана трава (Т. Шевченко);

Пасли [хлопчики] свою худобу неподалік від села на вигорілій, стоптаній толоці (І. Цюпа);

Під Москвою ми відкидаємо катів, і багряніють кров'ю злою полотна стоптаних снігів (В. Сосюра);

Почуття страшної образи й болю за стоптану любов стихійно охоплює її (з публіц. літ.);

Чумарчина в дірках на йому, картуз аж рудий – виношений такий, – коліна позалатувані, чоботи стоптані... (А. Тесленко);

Оксана дивиться на свої ноги в стоптаних балетках (В. Кучер);

// сто́птано, безос. пред.

Всі шляхи на Україні Стоптано та збито (Л. Первомайський).

2. у знач. прикм., перен., розм. Те саме, що немолоди́й.

– Чого заманулося? паничів! – усміхнулась Зайчиха .. – Та хоч би який стоптаний, – жартує Параска (Панас Мирний).

Словник української мови (СУМ-20)