страмити
СТРАМИ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. страмля́ть; недок., кого і без прям. дод., розм.
1. Вводити в сором кого-небудь, накликати сором на когось; осоромлювати.
Він так і скипів, матінко. Як схопиться: – Так ти, – каже, – сяка-така, ще загадувать будеш мені, страмить мене будеш?!.. А тебе я навіщо брав? (А. Тесленко);
– Хотіли, мугиряки, косу одрізати, – вже спокійно розповідала Мариня. – Коли б таки остригли, коли б дав Бог! – промовила Устина, зціплюючи рученята. – Бо доки вже будеш ходити, доки будеш страмити... (С. Васильченко).
2. Те саме, що соро́мити 1.
Не раз, ради заздрості, вона крала, чого у неї не було, а на других бачила, її страмили, били – вона все одно робила (Панас Мирний);
Зачувши ті наміри, Марта стала страмить молодицю (К. Гордієнко);
Не любить і він, коли в зошиті пляма. (Страмитимуть знову – учителька, мама!..) (С. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)