страхота
СТРАХОТА́, и́, ж., розм.
Те, що викликає страх, жах.
Опівночі була велика страхота: кругом хати загув страшенний вітер; на горищі ревіло і тріщало, неначе дах зривало з хати (О. Стороженко);
Гаряче. “Студи, – каже коваль, – дураче!” Ех, брат, у такій страхоті хіба й не одурієш – забудеш, як його й студити (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)