страхота
СТРАХОТА́, и́, ж., розм. Те, що викликає страх, жах.
Опівночі була велика страхота: кругом хати загув страшенний вітер; на горищі ревіло і тріщало, неначе дах зривало з хати (Стор., І, 1957, 352);
Гаряче. «Студи, — каже коваль, — дураче!» Ех, брат, у такій страхоті хіба й не одурієш — забудеш, як його й студити (Головко, II, 1957, 331).
Словник української мови (СУМ-11)