стрес
СТРЕС, у, ч.
1. Стан організму, що виявляється у формі напруження або специфічних пристосувальних реакцій у відповідь на дію несприятливих зовнішніх або внутрішніх факторів.
Мопассан мотивує фатальний вчинок героя його хворобливим знетямленням, стресом, психічним розладом (з наук. літ.);
За деякими даними, питома вага осіб з проявами хронічного психологічного стресу що-річно збільшується на 10 % від загальної популяції (з наук. літ.);
Холод – це стрес. Організм може з ним справлятися тільки певний час (з публіц. літ.);
// Стан рослин при різко несприятливих зовнішніх умовах.
У холодостійкого сорту перші години стресу інтенсивніше знижується вміст крохмалю, олії та розчинних цукрів (з наук. літ.).
2. техн. Зовнішня сила, що деформує об'єкт, на який вона спрямована.
3. геол. Орієнтований у певному напрямі однобічний тиск у верхніх шарах земної кори, зумовлений тектонічними рухами.
За орієнтуванням осей складок і кристалічних форм мінералів визначають напрям стресу (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)