стрим
СТРИМ, у, ч., розм.
Те саме, що стри́мування.
Бурним хвилям світлого стремління хто знайти зуміє стрим? (Уляна Кравченко);
В сліз – ні совісті, ні стриму, мов таке їм на роду: капають собі на риму, наче дощ на резеду (П. Тичина).
(1) Без стри́му – не стримуючись, нестримно.
Він відняв ножиці, дав запотиличника, дочка огризнулася: – А чого ж вони дражняться! – і розплакалась без стриму (О. Гончар);
Да́ти / пода́ти стрим див. дава́ти;
Не зна́ти стри́му див. зна́ти;
Нема́ стри́му див. нема́.
Словник української мови (СУМ-20)