струміти
СТРУМІ́ТИ, ми́ть; мн. струмля́ть; недок.
Те саме, що струмува́ти.
Безмежжям лугів серед сонних лісів струміли тихі російські ріки (О. Довженко);
Проти них з високих скель струмів у озеро пінявий водоспад (Л. Смілянський);
Яблуня, наскрізь просвічувана сонцем, струміла густим рожевим сяйвом (Ю. Яновський);
На весь майдан струмів запах свіжоструганої сосни (С. Журахович);
Доброта материнська струміла з усіх зморщок її чистого та виразного лиця (О. Ільченко);
* Образно. Машина вирвалась за місто. Гайворон повернув на шосе, що струміло чорною стрічкою вздовж ріки (М. Зарудний).
Словник української мови (СУМ-20)