струміти
СТРУМІ́ТИ, ми́ть; мн. струмля́ть; недок. Те саме, що струмува́ти.
Безмежжям лугів серед сонних лісів струміли тихі російські ріки (Довж., І, 1958, 449);
Проти них з високих скель струмів у озеро пінявий водоспад (Сміл., Сад, 1952, 39);
Яблуня, наскрізь просвічувана сонцем, струміла густим рожевим сяйвом (Ю. Янов., II, 1954, 117);
На весь майдан струмів запах свіжоструганої сосни (Жур., До них.., 1952, 18);
Доброта материнська струміла з усіх зморщок її чистого та виразного лиця (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 21);
*Образно. Машина вирвалась за місто. Гайворон повернув на шосе, що струміло чорною стрічкою вздовж ріки (Зар., На.. світі, 1967, 9).
Словник української мови (СУМ-11)