стрімко
СТРІ́МКО.
Присл. до стрімки́й 1–3.
З ліска вела крутая стежка Стрімко вниз зеленою лукою (І. Франко);
Дорога стрімко пішла в яр, з якого визирали верховини старих осик (О. Донченко);
Сріблясті реактивні [літаки], вихопившись десь із приморського аеродрому, стрімко йдуть у височінь і тягнуть угору білі стрічки (О. Гончар);
Вода стрімко неслась в озеро (М. Томчаній);
Крутояр вийшов з каюти так стрімко, що аж вітром повіяло на всіх (Ю. Бедзик);
Вона [могила] стрімко підіймається вгору і ніби вінчає всю куполоподібну місцевість, що панує над розлогими навколишніми степами (С. Добровольський).
Словник української мови (СУМ-20)