стріча
СТРІ́ЧА, і, ж., розм.
Те саме, що зу́стріч.
Несподівана стріча – як обварила Чіпку. Він підвів голову, подивився, де він, глянув на Галю – і не міг слова вимовити (Панас Мирний);
Пішла [молодиця] не дорогою, а толоками та ще й правим, менше людним боком Черемоша – боялася стріч (Г. Хоткевич);
Їй було жалко, що надовго перервуться їхні стрічі в тихому лісі (М. Коцюбинський);
Чорноус – людина, яка вкарбовується в пам'ять з першої стрічі (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)