стріча
СТРІ́ЧА, і, ж., розм. Те саме, що зу́стріч.
Несподівана стріча — як обварила Чіпку. Він підвів голову, подивився, де він, глянув на Галю — і не міг слова вимовити (Мирний, І, 1949, 243);
Пішла [молодиця] не дорогою, а толоками та ще й правим, менше людним боком Черемоша — боялася стріч (Хотк., II, 1966, 176);
Їй було жалко, що надовго перервуться їхні стрічі в тихому лісі (Коцюб., II, 1955, 316);
Чорноус — людина, яка вкарбовується в пам’ять з першої стрічі (Мушк., Чорний хліб, 1960, 47).
Словник української мови (СУМ-11)