ступа
СТУПА́, и́, ж., перев. з означ.
Манера ходити, ступати; хода.
Довгенько ще сидів наш Тихон.., далі устав, тяжко, від серця здихнув і пішов собі тихою ступою додому (Г. Квітка-Основ'яненко);
Схилившись на ворота, вона дивилась, як нетвердою ступою потяг він від неї, криючись у .. померках ночі (Панас Мирний);
Старий узяв торбу і широкою ступою пішов у Данелевську долину, де паслися воли (Григорій Тютюнник);
* Образно. Сонце схилялося з полудня, а день схилявся до вечора, який дибає по землі тихою ступою (Є. Гуцало);
// Рух ногою вперед, убік або назад; крок.
Натовп .. сунув далі – повільно, ступа за ступою, як у похоронній процесії (Ю. Смолич);
// Звуки від таких рухів.
Тихо було увечері, коли вчулася ступа чиясь і щось мигонуло мимо віконця (Марко Вовчок);
// Про спокійну, тиху ходу коня; найповільніший алюр.
Не басував кінь під Саібом, неначе почував горе свого пана, а йшов тихою ступою, спустивши вуха (І. Нечуй-Левицький);
Проти вітру повільною ступою ішли коні (С. Чорнобривець).
СТУ́ПА, и, ж.
1. Пристрій для лущення та подрібнення різних речовин (зерна, тютюну і т. ін.), неодмінним доповненням якого є товкач.
– Не встигла я ще в ступі на кутю стовкти, аж гульк – повз двір сани із села, завернули в маєток (А. Головко);
Посеред хати на довбаному стільчику сидить коло обтесаного для ступи пня батько і теслицею вибиває глибку (М. Стельмах);
Був час, коли .. аптекар мав бути дужою людиною: не кожний міг підняти пудову товкачку, якою товкли у величезній ступі лікарські трави, квіти й насіння (з наук.-попул. літ.);
* У порівн. Сидить Кутя, мов ступа, Та очима тільки лупа (С. Воскрекасенко);
// перен., розм. Про товсту, незграбну, неповоротку людину.
– Сусанна Уласівна не легенька. Чиста ступа! Йде по хаті, то аж поміст двигтить (І. Нечуй-Левицький).
2. спец. В індійській архітектурі – культова споруда, призначена для зберігання буддійських реліквій або увічнення подій.
Словник української мови (СУМ-20)