стурбувати

СТУРБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., кого, що.

Викликати неспокій, тривогу; занепокоїти, схвилювати.

Вона робила цілий день такі чудні .. вчинки, що стурбувала й батька і всю господу (І. Нечуй-Левицький);

Відсутність найменшого товариша всіх стурбувала (М. Трублаїні);

Події минулої ночі зовсім стурбували її (Ю. Смолич);

// Порушити чий-небудь спокій.

Валка посувається тихо, поволі, щоб не стурбувати хорого (М. Коцюбинський).

Значення в інших словниках

1. стурбувати — стурбува́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. стурбувати — -ую, -уєш, док., перех. Викликати неспокій, тривогу; занепокоїти, схвилювати. || Порушити чий-небудь спокій.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. стурбувати — ХВИЛЮВА́ТИ (виводити когось з душевної рівноваги, виклика́ти тривогу, робити неспокійним), НЕПОКО́ЇТИ, ТРИВО́ЖИТИ, ТУРБУВА́ТИ, РОЗТРИВО́ЖУВАТИ, БЕНТЕ́ЖИТИ, ЗБЕНТЕ́ЖУВАТИ, РОЗБЕНТЕ́ЖУВАТИ, РОЗ'ЯТРЮВАТИ, БУНТУВА́ТИ, РОЗБУ́РХУВАТИ, ПОРУ́ШУВАТИ, ЗАЧІПА́ТИ...  Словник синонімів української мови
4. стурбувати — Стурбува́ти, -бу́ю, -бу́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. стурбувати — СТУРБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. Викликати неспокій, тривогу; занепокоїти, схвилювати. Вона робила цілий день такі чудні.. вчинки, що стурбувала й батька і всю господу (Н.-Лев., IV, 1956, 262); Відсутність найменшого товариша всіх стурбувала (Трубл.  Словник української мови в 11 томах
6. стурбувати — Стурбува́ти, -бу́ю, -єш гл. Обезпокоить, встревожить.  Словник української мови Грінченка