суголосний
СУ́ГОЛОСНИЙ, а, е.
1. Те саме, що співзву́чний.
Звучав ладний, суголосний хор юних голосів (Ю. Смолич);
Ксеня розпитувала Олега про Харків, він охоче розповідав. Іноді вони мовкли і довго німували, суголосні з тишею і теплом липневого вечора (С. Голованівський);
Великі поети – завжди сучасники для нових поколінь, які щоразу відкривають у них нове, суголосне своїй добі (М. Рильський).
2. заст. Приголосний.
Наші голосні й суголосні літери [звуки] в його виходили .. твердими та шерсткими (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)