сумувати

СУМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

Пройматися почуттям суму, журби; удаватися в тугу, журитися.

Так йому обридло все в господі і в полі, як приборканому степовому птаху. Сумує та й сумує козак (П. Куліш);

Не сумуй, що врода Опадає з личка (П. Грабовський);

Не сумуй! Ще нам сонце всміхнеться (В. Сосюра);

* Образно. В гаї Ставочок чистий висихає, Де ти купалася колись. І гай сумує, похиливсь (Т. Шевченко);

Серед лісу сумує давня руїна з панських мурів (С. Васильченко);

* У порівн. В листі сухім Вітер зітха, мов дріада сумує, Із жалем глухим (Леся Українка);

// за ким – чим, без кого – чого, розм., по кому – чому. Горювати, тужити за ким-, чим-небудь.

Мала [Ліда] для всіх любов .. За тою з моїх сестер буду я сумувати, мамо, доки мого життя... (О. Кобилянська);

– За Україною все сумуєте? – Нема коли особливо сумувати: на оборону працюємо... (О. Гончар);

– Не сумуй же тут без мене, я швидко повернуся (М. Коцюбинський);

* Образно. Сумують комини без диму, .. Минають місяці, – село Навік замовкло, оніміло І кропивою поросло (Т. Шевченко);

За вірним серцем побратима І за дівочими очима Сумує пісня на землі (М. Стельмах);

// рідко. Те саме, що нудьгува́ти 1.

Весело, розкішно жила генеральша. Не сумували й генеральські дочки (Панас Мирний).

(1) Сумува́ти су́мом – дуже журитися.

– Мені було жалко її... було мені страшно... я сумувала сумом об їй... от і виплакала, що одужала втіха моя! (Марко Вовчок).

Значення в інших словниках

1. сумувати — сумува́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. сумувати — вдаватися (вдарятися, впадати) в сум (смуток, тугу); сохнути з печалі; (тяжко сумувати, побиватися, сильно журитись за ким-небудь) битися головою; заламувати (ламати) руки; рвати волосся (коси, чуб) [на голові (на собі)]...  Словник фразеологічних синонімів
3. сумувати — Журитися, вдаватися в тугу <�у смуток>, с. сумом сумувати; (за ким) тужити, с. побиватися; Р. нудьгувати; п! ЖУРИТИСЯ.  Словник синонімів Караванського
4. сумувати — див. журитися  Словник синонімів Вусика
5. сумувати — [сумуватие] -уйу, -уйеиш  Орфоепічний словник української мови
6. сумувати — -ую, -уєш, недок. Пройматися почуттям суму, журби; удаватися в тугу, журитися. || за ким – чим, без кого – чого, розм. по кому – чому. Горювати, тужити за ким-, чим-небудь. || рідко.Те саме, що нудьгувати 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
7. сумувати — ЗАСМУТИ́ТИСЯ (стати смутним, невеселим), ПОСМУТНІ́ТИ, ПОСМУТИ́ТИСЯ, ПОСМУТНІ́ШАТИ, ПОСУМНІ́ТИ, ПОСУМНІ́ШАТИ, ЗАЖУРИ́ТИСЯ, РОЗСУМУВА́ТИСЯ, ПОТЬМА́РИТИСЯ, ЗАПЕЧА́ЛИТИСЯ розм., ОПЕЧА́ЛИТИСЯ розм.  Словник синонімів української мови
8. сумувати — Сумува́ти, -му́ю, -му́єш, -му́є за ким, за чим сумува́ти, -му́ю, -му́єш що (від су́ма)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. сумувати — СУМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. Пройматися почуттям суму, журби; удаватися в тугу, журитися. Так йому обридло все в господі і в полі, як приборканому степовому птаху. Сумує та й сумує козак (П. Куліш, Вибр.  Словник української мови в 11 томах
10. сумувати — Сумува́ти, -му́ю, -єш гл. Печалиться, грустить. Мет. 158. Сумуючи, частенько плакав. Кв. На тім степу скрізь могили стоять та сумують. Шевч. Зроду так гірко не плакала, не сумувала таким тяжким сумом. Г. Барв. 144.  Словник української мови Грінченка