супоня
СУПО́НЯ, і, ж.
Ремінь, яким стягають хомут, запрягаючи коня.
– Загнув батько дугу, Тягне мати супоню, А ти зав'яжи.., доню (Т. Шевченко);
Юхим довше затримав погляд на парубкові, який міцно в'язав супоню, неначе ворога свого мотузував (Іван Ле);
* Образно. Хай змиє з нас рідна, пролита вже кров Знаки від рабської супоні, І в січу славетну ми ринемо знов... До броні, слов'яни, до броні! (М. Старицький);
[Гість:] Вже так, що цупко затягли супоню на наших боках... (Леся Українка);
* У порівн. Він таки добре зголоднів за дорогу, живіт стягло, як супонею (Григорій Тютюнник);
* Образно. * У порівн. Він затягнув петлю, як супоню, і вмить опинився під сподом, вчепившись потворі в карк за шкіру... (І. Багряний).
Словник української мови (СУМ-20)