супостат
СУПОСТА́Т, а, ч., заст.
1. Ворог, недруг, супротивник.
[Микита:] Та скоріш піду я на Сибір, у каторгу, у пекло до самого сатани, а не попущу тобі Одарки! .. Де ж ти, мій вороже, мій супостате? (М. Кропивницький);
Народ не хоче знову чути ридання матерів, .. не хоче бачити своїх синів скривавленими, скаліченими, вбитими нещадною рукою ворога і супостата (М. Рильський).
2. лайл. Негідник, мерзотник.
Стане Оксана плакати, стане копитана [капітана] випитувати, що він дума з нею, – супостат засміється, та й тільки (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Терешко:] Поїхав старий до нього [сина] аж у Варшаву, так що ж? Він його, супостат, не прийняв! (І. Карпенко-Карий).
Словник української мови (СУМ-20)