супроти
СУПРО́ТИ́.
1. прийм., з род. в. Те саме, що про́ти¹.
Гнеться верба, плаче Супроти вікна (П. Грабовський);
Як вийшли з лісу, стрітили на стежці Гринька. Ішов супроти них (Л. Мартович);
[Василь:] Як?.. І ви, мамо, супроти мене вже? (М. Кропивницький);
Восени Оксен супроти волі батька одружився на ній і забрав Олену до Троянівки (Григорій Тютюнник).
2. прийм., з род. в. Порівняно з ким-, чим-небудь.
Її незаслонене лице супроти сього білого одягу виглядало пожовкле [пожовклим] (І. Франко);
Тепер супроти сина мати здається дитиною (М. Стельмах).
3. прийм., з род. в., рідко. Щодо кого-, чого-небудь.
[Прісцілла:] Руфіне, дорогий! Я дуже винна супроти тебе? Марним підозрінням сплямила я себе! (Леся Українка);
– Якщо у вас не в порядку уніформа.., то з цього видно, що ви забуваєте про свої обов'язки супроти армії (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).
4. присл., рідко. Те саме, що про́ти².
Привеземо [хрести] до цвинтаря і будемо на всеношну палити їх. Навіть титар нічого супроти не має (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)