сутулити
СУТУ́ЛИТИ, лю, лиш, недок., кого, що.
1. Горбити (спину), висувати наперед (плечі).
Руки тримав [Роман Петрович] у кишенях штанів, а широкі плечі сутулив так, наче було йому холодно (В. Козаченко).
2. Робити сутулим, гнути (від важкої праці, хвороби, переживання і т. ін.).
Роки й поневіряння трохи сутулили ставну колись постать Гринюка, зате ж збагачували життєвий його досвід (Іван Ле);
Тиша осідала судді на плечі, сутулила їх, в душу напливала холодна студінь, крижанила серце (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)