схвачувати
СХВА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СХВАТИ́ТИ, схвачу́, схва́тиш, док., кого, що і без прям. дод., розм., рідко.
Те саме, що схо́плювати.
За нею челядь покотила, Схвативши хто що запопав: Кухарка чаплію вхопила, Лакей тарілками шпурляв (І. Котляревський);
Розбивши голою рукою скло, схватив [полонений] гострий шматок його і почав полосувати ним руку собі (Ю. Яновський);
Не кажи “злодій”, поки за руку не схватив (Номис);
Неначе диких звірів, схвачували вони [жандарми] молодих хлопців і гнали в місто (Мирослав Ірчан);
– Мене схватили і зв'язаного повели у город та прямісінько у острог (Г. Квітка-Основ'яненко);
Схватили парубки Гордія і, як велику каменюку, кинули в яму (Мирослав Ірчан);
// безос.
Застудилася [Катря] тяжко. Уже ввечері була й почула себе недобре, а вночі як схватило: і морозило, і в жар кидало (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)