схитнути
СХИТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. кого, що. Надати кому-, чому-небудь коливального руху, примусити коливатися.
Нехай кругом панує світла тиша, І хай гроза навідує за тим – У пори літні ниви поколише, Схитне сади в дозрінні золотім (П. Усенко);
Несли друзі його на ласкавих руках – Не стривожить бійця б, не схитнуть (М. Гірник);
Кінь вже зна Зінькову звичку – не спіткнеться, не гаса, не схитне на ямці бричку (М. Рудь);
Хтось, упавши на межі, схитнув пожовклий сонях (В. Швець);
// безос.
Блискавка по всьому небу сяйнула, і громом усю землю схитнуло (Ганна Барвінок).
2. чим. Зробити легкий коливальний рух чим-небудь.
Відкашлявся, легенько схитнув [Максим] головою .. й, не одриваючись од очей товариша, тихо заспівав (С. Васильченко);
Галина схитнула вбік довгими віями (Є. Кротевич).
3. що, перен. Позбавити колишньої впевненості в чому-небудь; викликати якийсь сумнів; порушити щось стале, визначене.
Святий десь зник, але це не схитнуло віру прочан у нові чуда (М. Стельмах);
Схитнути спокій.
4. що, рідко. Повернути в який-небудь бік.
Вона в нас, як говорить з яким чоловіком, сидить собі просто, як добрий качан у городі, і все роздивляється, які в тебе брови, .. яка одежа на тобі. Хіба б який генерал, щоб вона голівку схитнула на бік або глянула в вічі любенько (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)