сценка
СЦЕ́НКА, и, ж.
1. Зменш. до сце́на 1–4.
Міми, батьківщиною яких є стародавня Греція, являли собою сценки, де в пародійній манері актори показували епізоди повсякденного життя простолюдинів (з наук. літ.);
Колись у день старих “зелених свят” ми побачили на вулиці таку сценку. Йшов літній чоловік напідпитку, без шапки (чарка вже зробила своє) і трохи пританцьовував (О. Донченко);
Поки старий сумує на балконі в затиллі будинку, перед фасадом його, що дивиться на скверик, дитячий майданчик і вулицю, відбуваються жваві і шумні сценки (І. Волошин).
2. Невеликий закінчений драматичний твір.
Характер побутових жартівливих сценок мають інтермедії Довгалевського про сон селянина, украдену кобилу, невдале ярмаркування селянина з його сином (з навч. літ.);
Марко Баніт легко й дотепно складав комічні сценки, фейлетони, куплети, майстерно поєднував текст з акробатичними номерами (Д. Ткач).
Словник української мови (СУМ-20)