сіпатися
СІ́ПАТИСЯ, аюся, аєшся, недок.
1. Робити рвучкі, різкі рухи; смикатися.
Тихенько забриніла павутина; чорна муха замоталася в ту сітку, стала сіпатись, пищать (І. Франко);
Він сіпався, неначе на шило сів (О. Копиленко);
– Як ви нас розшукали? – питав він .. – Дівчинка сповістила .. – Яся? Яся? Так? – скочив з свого місця Левко. – Здається, Яся, тільки не сіпайтесь, поки перев'язую (М. Трублаїні);
// Роблячи рвучкі рухи, пориватися зробити що-небудь.
Сіпався [Митруньо] в плоті й говорив іще голосніше: – Та бо я не мозу пролізти. – Цить, ти, чорте! – шептав Грицуньо й почав витягати Митруня (Л. Мартович);
– Зачепилося щось: ні туди й ні сюди! І не сіпайтесь, паночку: боки об мур пообшморгуєте [пообдираєте] (О. Ільченко);
// Неспокійно, прискорено битися (про серце).
В руках у неї старий, жовтий лист. Пальці починають тремтіти, і серце сіпається в грудях. Вона зсувається на долівку і так, напівлежачи, скулена, злякана, читає листа (Ірина Вільде).
2. Судорожно здригатися (про тіло, шкіру, губи і т. ін.).
Ось хочу не труситись – не можу. Само тіло сіпається (О. Донченко);
Руки в Івана Порфировача тремтіли, голова сіпалася (О. Полторацький);
Вдень Шумакову полегшало. Біль потроху вщух, нерв, що весь час сіпався в нозі, поволі заспокоївся (С. Голованівський).
3. перен., рідко. Те саме, що сі́катися 1.
Сіпайсь, лютий враже, та не дуже! (П. Тичина).
Словник української мови (СУМ-20)