таж
ТАЖ¹, рідко ТА́ЖЕ, част., підсил.
Уживається на початку речення для підсилення висловлюваної думки; адже, тож.
– Тату, – обізвався Василько тремтячим голосом, – таж то моя ялинка, ви її подарували мені ще тоді, як мене похвалив учитель (М. Коцюбинський);
Правду кажучи, воно таки ще ранувато обідати, таж нещодавно всі добре поснідали в поїзді (Б. Антоненко-Давидович);
Таж ліс осьде, ось – рукою подати (І. Багряний);
– Андрію, таж ми і до завтрього не скінчимо. Чого ж ти не пхаєш [плуга]? (Д. Бедзик);
// Уживається для підсилення експресивності висловлюваної думки в сполученні з іншими частками.
– Панове! Таж-таки у світі правда єсть! (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).
ТАЖ², рідко ТА́ЖЕ, спол.
1. Служить для поєднання речень, що виражають причиново-наслідкові відношення.
– Дивись! А ти звідки знаєш гуцульські приговірки? – Таже я завше між гуцулками, бабцю! (Г. Хоткевич);
Далека, небезпечна путь, – Гей, не вважай, матросе! Таж хвилі приязно гудуть. Міцні, надійні троси (М. Рильський).
2. Уживається для поєднання речень, одне з яких пояснює думку іншого; адже (див. адже́²).
– Як же ми його одіб'ємо? Таже його турки везтимуть, гей! – налякався котигорошок (М. Коцюбинський);
Правду кажучи, воно таки ще ранувато обідати, таж нещодавно всі добре поснідали в поїзді, але що робити, коли Петрикові кортить швидше взятись за свої обов'язки (Б. Антоненко-Давидович).
Словник української мови (СУМ-20)