такання
ТА́КАННЯ¹, я, с., розм.
Дія за знач. та́кати¹.
– Ага, так, – сказав Ситник, і важко було розібрати: просте вдоволення чи прихована загроза пролунали в цьому короткому таканні (П. Загребельний);
У нього – крізь проскоки еліптичних речень, крізь “нукання” й “такання” – живий, багатий і неправильний, як усе живе, стихійний плин думки (О. Забужко).
ТА́КАННЯ², я, с., розм.
Дія за знач. та́кати².
Сидів він тихо, перелякано вслухався в глухі вибухи гранат і такання кулеметів (Ю. Збанацький);
Гул, тріск, такання кулеметів – усе злилося, підхопило і понесло його високо вгору (К. Гриб).
Словник української мови (СУМ-20)