таємничо
ТАЄМНИ́ЧО.
Присл. до таємни́чий.
Сусана тим часом таємничо щось прикривала в кутку на канапі – та тривожно поглядала на двері (М. Коцюбинський);
Ніч таємничо причаїлась довкола і пожадливо слухає, як Василь Григорович поринає у спогади (Б. Антоненко-Давидович);
Ця плутанина намірів і чуттів дівчині видавалася часом просто страшною, мов їй відкривався відразу залаштунковий хідник життя, таємничо й дивно покручений (В. Підмогильний);
– Цитьте! – таємничо, нишком сказала Женя. Ярошенко осміхнувся, замовк (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)