теж
ТЕЖ.
1. присл. Те саме, що та́ко́ж 1, 2.
Брати дивували, яка-то Галя гарна у чоботях, і мати хвалила теж (Марко Вовчок);
Русалка в очереті видає глухий стогін досади і зникає в тумані. Потерчата теж зникають (Леся Українка);
Що вдієш? У прикмети й забобони Рибалки вірять, та й мисливці теж (М. Рильський);
Ходив теж по Алушті – по самих глухих вуличках (М. Коцюбинський);
Роман довго розмовляв із старою і теж, як міг, утішав її (М. Стельмах).
2. част., розм. Уживається для вираження несхвального, іронічного або негативного ставлення до кого-, чого-небудь.
– Теж арихметик [арифметик]! – напалась на чоловіка Сусана, – не міг розділити кілька рублів... (М. Коцюбинський);
– Я її [шинелю], тітонько, в скриню замкну, щоб діти мої й онуки дивились... – А, вигадуй! Стара шинеля, побита кулями, теж мені хвастощі (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)