темно
ТЕ́МНО.
Присл. до те́мний 1–3.
Був гай великий, .. темно зеленів та шумів (Марко Вовчок);
Під місяцем, то темніючи, то просвітлюючись, рухалися сизі хмари, темно хвилювалося жито (М. Стельмах);
// у знач. пред.
Було хмарно й темно, а тепер хмари порозходилися й випустили на волю місяць (Б. Грінченко);
Надворі ще темно, але світанок наближається (Григорій Тютюнник);
* Образно. Авірон порівнював два своїх настрої при сповненню волі одного й того ж Бога: один – той, що з ним він убивав чоловіка, і другий – той, що з ним він робив сьогодні ввесь день коло кущі приношень. Як темно було тоді на душі, як рвалася вона на часті, згадуючи безповоротність, невмолиму безповоротність вчинку, – остільки тепер було тихо, молитовно... (Г. Хоткевич);
У Терезки в душі було темно: здавалось, Бобалька плюнув їй в душу й погасив той вогник, що там досі горів (М. Томчаній);
Тут темно, і темно там, і ще далі темно, але жар ніби жевріє (В. Стус).
Словник української мови (СУМ-20)